Шепоче вітер лірику кохання,
Лоскоче нюх солодкий нектарин,
В ефір пускає теплі хвилювання,
І набухає голос до глибин.
Пронизані цілунки через губи
Коктейль смакують — ллється через край —
Повільними ковтками, в рухах румби,
Миттєвість кожна — нескінченний рай.
Відкриті двері істини, любові
Підживлюють вогонь сердець-жарин.
Крізь темно-сині шати вечорові
Всміхнувся місяць, наче мандарин,
До тих зірок, що сяють променисто
І не шкодують світла і тепла.
Вогнем бенгальським зіронька іскристо
У спалахах горіла і пішла
У безвість невідому і незнану,
Негаснучі карбуючи сліди,
Перевернула Всесвіт і нірвану,
Лишилася у серці назавжди.
28/09/17
