У погляді твоїм осінній вечір,
Печаль живе у погляді твоїм.
Ось знов старі перебираєш речі,
Говориш щось тихенько сам собі.
Лукавиш усміхаючись, я ж бачу,
Як душу крають сумнівів ножі
До болю, що й мені болить тим паче
І я не можу ради дать тобі.
Ти знов передивляєшся світлини,
В них хочеш відповідь якусь знайти.
Одвічне, як наш світ: Чому? Сумними
Її очима знов хворієш ти.
Мабуть, і сам ти не чекав, що знову
Озвуться спогади в осінні дні —
Сон приведе на вулицю знайому
І підеш ти на встріч своїй весні.
Назустріч дівчинка до тебе бігла,
Немов і не було минулих літ
І квіткою кохання враз розквітло,
Йому всміхався щиро цілий світ.
"Все залишилось в сні, — мені сказав ти —
Емоції і почуття такі живі!
Чому минуле легко може вкрасти
І легко повернути все, але ві сні?"
Ревную до минулого тебе? Та, ні...
Цікава розповідь, Ольго. Може, хай воно краще, уві сні й залишається... 
