Як передати,
Треба просто відчути…
Коли, все навколо цвіте розквітає,
Наче все розмовляє.
Хтось говорить, хтось плаче, хтось просто кружляє.
А ти все відчуваєш, нічого не минаєш,
А просто відчуваєш, крізь серце пропускаєш.
І тихо очі відвертаєш, щоб сховати на очах,
Ті сльози, що стікають по очах.
І серце мліє, завмирає,
Душа як вогонь палає,
Мов Вбиваючи кричить:
«Та схаменіться! Зупиніться!
Відчуйте подихи життя,
Та стуки близьких Вам сердець!»
І втекти душа бажає, від всіх думок
Від всіх і подалі.
Але як сховатись? Куди?
Коли все навкруги, Наче в тобі?!
Світ ніби зазирає в тебе, і не відпускає…
Можливо, десь в гори, далеко з найбільших вершин.
Де сонце зігріє своїм промінням ясним,
Де вітер очистить твої думки, твої відчуття.
І на повнить їх повітрям,
Де звуки природи заграють в шелесті трав.
І ти відчуєш життя, як накрилах злітаєш,
Як просто відчуваєш звуки тонкості життя…
