Останнє літнє сонце зігріває
Мене, людей, усе на цій Землі.
Я двадцять сьомий рік вже проводжаю.
Куди поділись ви, літа мої?
Неначе вже старесенька бабуся,
Що у житті не бачить сенс ніде;
І водночас ще не нагуляна дівуля,
Що прагне так побачити усе -
Усю красу життя, усіх народів,
Все, що устигнеться за свій короткий вік,
Або ж лиш насолоджуватись вдома
Від затишку, родини, слів близьких.
Одна піщинка в всесвіті безмежнім,
Хіба ж я можу щось урозуміть?
Але думки все йдуть і йдуть за межі,
І з ким би їх можливо розділить?
Десь півжиття минуло, не спитавши,
Чи я хотіла так його прожить.
А самота була і буде завше
Чи між людей, чи, просто, у душі.
