В мереживо сплітаються слова,
І тягне пензлик дивні візерунки,
Шепочуть струни, мов медові трунки
Словечко лиш однісіньке: краса…
На честь її завжди складали гімни,
Оспівуючи велич і могутність,
Ми в ній божественну шукали сутність,
Так намагались передати в танці ліній.
В блаженних примхах голого натхнення
Пророками казали: «В ній спасіння»!
Приховуючи слабкість слів сумлінно,
Розносили по світу її вчення.
Вона єдина крові не просила,
У світі хаосу, терору і злочинства,
Вона завжди була невинно-чиста
І завжди людству віддано служила.
Хоча насправді все доволі просто:
Краса від дотику одного помирає,
Та краще світ цього нехай не знає,
Немає ж бо у неї кігтів гострих.
Тому сплелись в мереживо слова,
І пензлик закінчив свою картину,
І струни знову моляться невпинно,
Шепочуть тихо: «Хай живе Краса»