Пробуркотів у гніві грім:
Буде не солодко, а втім,
Я нагадаю вам про силу,
Накрию вас з самого тилу!..
Він не спитав, що на душі,
Чому сумненькі ллють дощі,
Чом зранені у зливи крила,
Її ж душа його просила
Підтримки, а не дорікань,
Любові, ласки — не страждань.
Зажебоніла рясно злива:
— Колись і я була вразлива,
Перелила свою печаль,
Любов відбилася, на жаль,
Перенесла від нього втому
І не боюся більше грому!
Тут лютий грім заскаженів,
Йому не вистарчило слів.
Гарчав, гнав зливу до землиці,
Метав на небі блискавиці.
Змивала злива негатив,
Шукала в небі позитив
І виглядала ясне сонце
Через усміхнене віконце. 2015
