(Любоми́р Гу́зар; нар. 26.02.1933 у м. Львові, відійшов до вічності 31.05.17 у с. Княжичі Київ. обл., тіло спочиває у крипті Патріаршого Собору в Києві , єпископ УГКЦ, кардинал Католицької церкви; з 28.01.01 Верховний архієпископ Львівський, 25.06.05- 10. 02.11 – Верховний архієпископ Києво-Галицький, Голова УГКЦ )
Велике бачиться на відстані років.
Безцінне світиться, коли життя згортає.
Ріка повниться із малесеньких струмків.
Із чистих дум для світу мудрість виростає.
***
Архієпископ закінчив земну мандрівку.
Я рада тим, що попрощалась зі святим.
З його зображенням одержала листівку.
Тепер говорю з емеритом, як з живим.
***
Він народився в тридцять третьому у Львові.
Як десять літ мав, за кордон емігрував.
Бо Сталін ніс не хліб і сіль на рушникові,
Його родині він арешти готував.
Спочатку в Австрії з батьками оселився.
А потім чверть століття в США пробув.
В гімназії, у семінарії учився,
Ступінь магістра філософії здобув.
А згодом доктора звання ще – богослов’я.
Вступив за покликом душі у монастир.
Хоч і не славився він надміром здоров’я.
Та викладався у добі, мов богатир.
В Урбаніані» викладав – у Папськім вузі.
І Патріархом нашим Йосифом (Сліпим)
Він на Єпископа був висвячений, друзі –
Ченці-студити, були дуже горді цим.
Прожив у Римі двадцять п’ять дієвих років –
Учився, вчив, в душі ростив любов і мир.
А потім в рідний край свої направив кроки,
Його не бачив півстоліття Любомир.
Прибув, служив всім серцем Церкві, Батьківщині.
Через три роки – пом. Глави УГКЦ.
Жив у малім будинку в селищній місцині.
Не закривав від співвітчизників лице.
УГКЦ Архієпископом Верховним
Був згодом обраний, бо люд його любив.
Папа Іван-Павло, наставник наш духовний,
Ще й Кардиналом від КЦ його зробив.
Взяв емерит свій курс на з’єднання у вірі
Всіх християн, на схід проклав він церкві путь.
Ділитись зайве на конфесії, в безмірі
Всесвітнім Бог один, і в цьому вища суть.
Через дванадцять літ життя у ріднокраю
Він до столиці свій осідок переніс.
Собор величний збудував, біля Дніпра є,
Що патріарший, літ дванадцять вгору ріс.
За гроші вірних будувався, за цеглинки,
Що купували ті, хто в серці требу мав.
Від влади церква не взяла ані грошинки,
Храм закладався чесно й чесно виростав.
Змінив свій титул Кардинал, не став купатись
У славі, чистим був, мов ранішня роса.
Києво-Галицьким Верховним став він зватись
Архієпископом, але віддав посаг,
Як храм підняв, що його знесла Катерина –
Прищем на носі католицтво їй було,
Як і Козацька Січ і в цілім Україна.
Звершилось! Істина наставила чоло.
Архієпископ кандидатом був на Папу.
Не вийшло з цим, та Україні послужив.
Любов до Бога, до людей поклав на мапу
Свого маршруту, мудрість світові лишив.
КЦ – Католицька Церква.
Цеглинки – грамоти, на яких вказано, хто і яку суму пожертвував на будівництво Патріаршого храму.
Дякую, Любочко. Готую краєзнавчі матеріали. А з блаженнійшим і справді мала змогу попрощатись у соборі святого Юра. Поклала руку на тіло. Він такий добрий. Відчуваю його душу.
Вдячна за цікаву віршовану автобіографію величної людини. 
Гарно написали!!!
