небо горить; я вже майже нічого не тямлю.
вже по опівночі, видно, а видно так, нібито вдень.
мешканці перелякано гомонять між собою:
ото така жінка вже клята!
то така, що майне рукою –
ти вже й гориш.
ціле місто в вогні; цей вогонь вже сягає неба,
а її, тої жінки вогонь, мабуть, ще й вище сягає.
ми були дурнями: думали, ця клята відьма бреше;
а тепер все, що бачимо – то лиш вогонь;
а згори там, мов грім, все лунає: "гори, гори".
– ото вже, – бурмочуть невдоволено, –
от вже диявольське насіння!
брехуни. а вона вам казала:
коли я піду, повороту не буде.
всіх вас проклято, ви!
та про те ви, дурні, не довідаєтесь:
оце називається "люди розумні" –
спокутувати не доведеться.
як то було: ті лиш все посміхалися,
тішилися, мов лобурі, та реготали;
вона все мовчить; а тоді й каже отак: "гори!"
– так воно й сталося, але ніхто не подбав,
щоб рятуватися. всі лиш стояли й дивились,
чи й їхня домівка займеться, чи якось її омине;
аж земля затрусилася: "вівці, а ви й не старайтеся!
з вас ніхто не врятується, бо не слухалися.
люди, а ви ж то не слухали; тепер не благайте мене".
та ніхто й не благав. розумієте, людям було не до того.
всі стояли та слухали, що там гуркоче згори
так, ніби котиться камінь – так зачаровано слухали;
здається, я досі те чую; чую, мов грім: "гори!"
ми ніколи не мали часу ні на що непотрібне,
ми ніколи не мали часу ні подумати, ні помолитись:
ми помилялися, правда, бо ми не боялися;
ми ніколи не знали, що можемо схибити
в чомусь такому, геть непотрібному.
горе, але! ми казали: "можемо майже все"
за твором: burn, deep purple
ID:
738500
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 19.06.2017 22:22:24
© дата внесення змiн: 20.06.2017 00:07:06
автор: mike rannish
Вкажіть причину вашої скарги
|