Опівночі на підвіконня тихо сісти –
молодий місяць до розмови запросити –
найпотаємніші бажання і страхи відкрити,
щоб зірку бажання нарешті зловити...
Місяць то є тиші рідний брат –
то є чужий друг і найближчий кат –
крик у тишу він не буде переривати –
насправді ж я буду лиш мовчати.
Зіграти з місяцем на струнах зорі,
щоб дзвінку мелодію подарувати тобі –
все світло та щастя в мелодію вплести –
у казкові краї лиш тебе віднести...
Місяць друг то є насправді дзеркало моє,
що масок не відображає та душі не ховає;
дзеркало де посмішку видно, а не оскал –
де літаю серед думок своїх безлічі скал.
Лиш він поки що знає всі мрії мої –
мрії, що мені дарують крила свої –
крила, що до неба пісню несуть
на струнах якої квіти ростуть...