ІТАЛІЙСьКА КЛАСИЧНА ПОЕЗІЯ: ДЖОВАННІ БОККАЧЧО 'Пісня 52'.
ДЖОВАННІ БОККАЧЧО
(італійський письменник і поет, 1313-1375)
/малі твори на просторіччі/
Пісня 52.
хоч іноді обличчя, вітре, доторкайсь мого,
будь стишиним, а не поривисто стрімким,
що, майже, сам утік, не спинений ніким
із міха Одісея, з вільного ланца його.
а, потім, коли ввесь зібравсь докупи з духом,
немов промовив : "підійми лице до неба,
поглянь на радість, що я приніс для тебе
у цій хмаринці, наче з пуху".
я підіймаю очі, і, вона- така вродлива,
діва, що у повітрі проплива немов,
і серце завмира у здивуванні знов,
і, бачу мов поблизу блиск очей і брів-
я підіймаюсь, щоб піймать ту діву,
та вітерець втіка, і тануть шати дива.
з італійського просторіччя переклав Іван Петришин
http://www.miezewau.it/poesie.htm