На заході місяць
плекає зоря,чорною шатою небо вкрива.
Дивна істота,що мерцями смердить,
гнилью сочиться з голови до ніг.
Два гострих леза,стирчать замість рук,
ножниці,абощо,незвичні вцілом.
Стоїть на порозі у чорнім плащі
і дивиться у вічко очима твоїми.
То не тутешняя панна,але відома усім,
хоч на ймення різна:омега,смерть,чортиця ада.
Все стука та стука.Жада обірвати нитку життя.
Зачекай!Не готовий іще відчинить.
Секунда бодай у друзів та рідних,
прощення попросить,за те,що-кривду чинив.
Хіба ж Бог прийме грішне дитя?
Тож любімо,радіймо,бо ніхто не зна,
коли непроханий гість завіта.
І часу не буде для підготовки,
несподіваний сей момент.