Була, як усі, дитиною.
Любила збирать квітки.
То горбиком, то долиною
Носилася залюбки.
Містечка свого курортного
Виловлювала красу.
Пила з джерела холодного
Водицю, як день росу.
Зимою, хоч і боялася,
Як стуку ножа яйце,
З крутої гори спускалася
На санях – вітрець в лице.
Ліпила фортецю, сніжками
На «ворога» йшла у мент.
І грілося тіло смішками,
Хоч руки синіли вщент.
Причин не було сумувати:
Улітку ходила в ліс
Їстівні гриби збирати.
Знаходила той, що ріс
Для мене, у кошик клала,
Матусі несла мерщій.
З грибів вона готувала
І супчики, і борщі,
Їх смажила у сметані.
Чи пробували ви це?
Їси – і у роті тане,
Неначе якесь безе.
Як липень відцвів і сплинув,
Немов із дахів дощі,
Малину в ліску, ожину
Зривала я із кущів.
Травичку несла із лісу –
Таку, що недузі бій,
Як звариш, дає – мелісу,
Ромашку і звіробій.
За маму б життя віддала.
Не чула у ній душі.
Та часом вередувала,
Губила в траві ключі,
Плющем по деревах вилась.
Скакала, немов мавп’я
Було, із хлопцями билась,
Їх перемагала я.
Плюс – я не була жаднюга,
Ділилась завжди усім.
Вертала до свого круга
Незичних сім раз по сім.
Неначе пиріг в сметані,
Я чулася у воді.
Купалась, на катамарані
Возилась у літні дні
На озері – на Лісному.
Було, на міський йшли став
З матусею, брали з дому
Усе, що нам Бог послав.
Скупались, зігрів промінчик
Тіла – і харчі на плед:
Котлети, салатик, хлібчик
І чай ще, в якому мед.
А часом у Стрий поїдем,
Щоб одяг новий придбать.
І правди тут діти ніде,
Вдягала мене на «п’ять»
Матуся. Й сама, мов квітка
Ходила між сірих мас.
Спитайте! Живуть ще свідки,
Що той пам’ятають час.
Скупились, в кафе прямуєм –
На чай і на пиріжки.
Морозивом поласуєм,
Придбаєм нові книжки.
Що можу ще розказати?
Любила пісні співать,
Молодших дітей навчати,
Під музику танцювать.
В «Квача», у «Війну», у «Лови»
Я грала з дітьми в дворі.
Кидали зірки підкови
До рук нам в нічній порі.
- Додому! - кричала мати.
- Ще трохи! – просила я.
- Що, прутик у руки взяти?
Для гри недостатньо дня?
О, прутика я боялась.
Пізнала його вагу,
Як гроші без просу взяла
Й пустила, мов у ріку.
Летіла у дім на крилах
(Прут був аргумент, авжеж!)
Робила, що говорила
Матуся, її без меж
Жаліла – не вельми милим
Для неї був білий світ.
Практично одна ростила
Мене від маленьких літ.
Харчі до батьків возила.
То були важкі часи! –
Колгоспи і рабська сила,
Без масла і ковбаси.
Матуся допомагала
Батькам і сім’ї усій.
Робила усе, що мала,
Щоб дні їх були в ясі.
Я теж зі всіх сил старалась
У домі лад навести.
За діло відразу бралась,
Ще й мамин наказ не стих.
Не ждала похвал, овацій,
Назустріч матусі йшла,
Коли та верталась з праці,
Додому тягар несла.
Їй радо я помагала,
Несла, аж хребет мокрів.
Було, що і стріть забувала – загралася у дворі.
Влаштовувала концерти.
Залізу на дуб – є фон,
І нумо свій голос дерти,
А гілка – за мікрофон.
А ще лялькові вистави
Влаштовувала часом.
Тоді ще не пила кави,
Та думка ішла чолом.
Кріселко було за сцену.
Актори – гумовий пес,
Ведмідь, крокодил зелений
І ляльки – з косою й без.
Подружки – ще ті глядачки.
Кресали з очей вогонь,
Зарібок – не грошей пачки,
Тепло, що ішло з долонь.
У місті на різні свята
Ансамблем шкільним гули,
Що звався він «Гуцулята» -
Концерти давали ми
В сан. клубах і де попало,
В Палаці культури теж.
Раз навіть ТБ знімало
Нас – втісі не було меж!
Любила театр «Зелений»,
Лиш сцена накрита, зал –
Під небом, а збоку – клени
І дуб, що лягав на вал.
Актори там виступали,
Артисти – відомі й ні.
Матуся, було, співала –
Народні в хорі пісні.
Художня самодіяльність
Сягала тоді висот!
Хоч факти були й печальні
Тоді, не усім джек-пот.
Малою була, не знала,
Що Ленін – то нам не друг.
Коли вже всі карти склала,
Нагострила слух і дух,
Хотіла знайти у масі
Орлів, що супроти Рад.
Це було в дев’ятім класі.
Та доля дала назад.
Що мама? Читала книги –
Справжнісінький книгоман.
Прокинусь, а світло мига.
Хоч ніч – у руках роман.
Від неї і я навчилась
Читати оці книжки.
До магії слів відкрились
Мені в ті часи стежки.
Любила літературу,
Науки, що точні, ще
І співи, і фізкультуру
У школі. Та майже все!
Їй дяку свою уклінно
Несу вересневим днем.
Закінчила на відмінно,
Хоч послух – не був конем.
Садок і школа – без смутку,
Обов’язку й волі смак.
Там дні пролетіли хутко,
Як надзвуковий літак.
ID:
732824
Рубрика: Поезія, Портретна поезія
дата надходження: 11.05.2017 00:01:06
© дата внесення змiн: 26.04.2020 19:20:21
автор: Крилата (Любов Пікас)
Вкажіть причину вашої скарги
|
Гарно написали! 
