То пустеля
Спекотна і спрагла
Від позірів пекучих засмагла
У жазі невимовній застрягла
Мов від хмелю
Ніби стеля
Притискує пресом
Вигинає ріки воля плесом
І росою бажання на персах
Мов оаза, вуста спраглим встелить
І повіє
Замружить, засліпить
Міліярдом піщинок обліпить
Поцілунків погодженням скріпить
Роз’ятріє
Ох, лелечко, пріє
Невимовною спрагою серце
Вуста в криці беззвучнім роздерті
І так солодко прагнеться смерті
Неможливо терпіть, скаженію...
