Ніч після третьої плакала росами,
З радості, з горя? – не знати.
Припадала до долу, встеляючи косами,
І повзли ті туманом блукати.
Та відміряне вже наближалося обрію
Жовто-гарячим серпанком.
Зорі за шторою гасли прозорою.
Небо палало світанком.
До четвертої все за годину змінилося
З темно-синього на фіолетове.
Небом золото, справжнєє золото лилося,
Й сльози ночі блищали монетами.
І розтанули шати її, сни розвіялись,
Заблукали тумани, і вже
Теплі промені сонячні заспаним сіялись
В ще мружливу дрімоту очей.
проникливо
