У спогадів розмаї вітражу
Заломлюються промені надії,
Крізь цукор сочить в склянку “Amnesia”.
Та не зітре і йоти міражу.
Ба, навпаки. В очах зазеленіє
Пекучим залишком на денці жменька рис.
Пекучим комом по горлянці стрімко вниз
Їжак образи, розростаючись, шаліє
У спогадів розмаї вітражу.
В кривих дзеркал гротескнім вернісажі,
Душа від баченого плаче, геть у сажі
Гіркого відчаю. Ковтну. Знов націджу...
