Відлюбив я роси і покоси
В запашнім розгоні зрілих нив,
І русяві, золотаві коси -
Все, чим я пишався, відлюбив.
Вже не той, не так і серце б`ється -
Срібний відблиск кучері покрив,
І вже сонце так не усміхнеться -
Може, я й завчасно відлюбив.
А навколо неба і блакиті,
Навкруги простори, хоч співай.
Ні, не всі літа мої прожиті,
Ще далеко сонця небокрай!
Вліво глянеш: обрій зеленіє,
Вправо - осінь виткала поля,
Жадоба життя там не тускніє,
І, здається, старість віддаля!
