Белый дом (1914)
Морозное солнце. С парада
Идут и идут войска.
Я полдню январскому рада,
И тревога моя легка.
Здесь помню каждую ветку
И каждый силуэт.
Сквозь инея белую сетку
Малиновый каплет свет.
Здесь дом был почти что белый,
Стеклянное крыльцо.
Столько раз рукой помертвелой
Я держала звонок-кольцо.
Столько раз... Играйте, солдаты,
А я мой дом отыщу,
Узнаю по крыше покатой,
По вечному плющу.
Но кто его отодвинул,
В чуткие унес города
Или из памяти вынул
Навсегда дорогу туда...
Волынки вдали замирают,
Снег летит, как вишневый цвет...
И, видно, никто не знает,
Что белого дома нет.
Білий будинок
Морозяне сонце. З параду
Ідуть і ідуть війська.
Січневому полудню рада
Й тривога моя легка.
Я в пам'яті кожну гілку
І силует зберегла.
Крізь інею білу сітку
Малинове світло стіка.
Будинок тут був майже білий
Й скляне тут було крильце.
Не раз я тримала в змертвілій
Руці тут дзвінок- кільце.
Не раз...Грайте, грайте, солдати,
А я мій будинок знайду.
Пологий дах зможу згадати
Й по вічному взнаю плющу.
Але хто його відсунув,
У чуйні відніс міста,
Чи з пам'яті взяв і здунув
Дорогу й нема вороття.
Далеко волинки стихають...
Летить сніг, мов з вишень цвіт.
І, мабуть, ніхто і не взнає,
Що білого дому зник слід.