Одинокість моя сумна -
тихий натяк на вірного друга.
Ледь з дороги я не зійшла,
бо всю душу скувала наруга.
Ти ж дала мені сили жити,
залатати серце своє,-
проростають у ньому квіти
і проміння сонячне б'є.
Обіймаєш мене ночами
і за руку ведеш в будень,
щоби я себе відшукала,
щоб наповнився сенсом день.
Одинокість моя печальна,
ти - притулок надійний мій,
день, коли я тебе зустріла,
став для мене народженням змін.
Ти на мене очі відкрила,
утішала у час журби...
Дорога моя подруго, люба!
Відпускаю. Ти - вільна. Йди...
(Альона Хомко, 2015 р.)
