Джерело: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=722899
У полі квітучого вересу,
Духмяного, серцю милого
На дикім скелястім березі
Блукає Людина у Сірому,
Отари чорних овець
Топчуть траву соковиту
На пагорбі сивий чернець -
Земля ця - вся кров'ю полита.
Край моря і барв оксамиту,
Океан торкає бурхливий
Здається, що ось він - край світу...
А в обрій вдивляється привид.
Самотній, німий, як апостол,
Ірландських оленів пастух
Очима пронизує простір
Вогонь в тих очах не затух.
Осінній, нелагідний вітер,
Холодні, солоні дощі
Колишні роки і століття
Чатують могили вождів.
Мелодії арф із минулого,
Лунають в сучасному часі
Історію кланів з хоругвами
Вони пам'ятають і досі...
Хто схоче почути — почує
Що верес мені шепотів
Не буря то виє й лютує-
Про Дейдре й Уснеха синів:
Поглянь на оце поле мертвих...
І ти є один з того роду -
Із клану МакЛехів - Шон Маклех
Що цінять найбільше свободу.
Із кланів О’Доннелл, О’Ґаллагер
На пустищі гордих вождів,
Міцніший за кам'яний анкер -
Продовження славних родів...
За скелі Фер Геду потужніші,
Пишались незламністю волі,
В віках — приклад вірності, мужності
Спочили усі на цім полі...
На скелі з травою і вітром
Чатує Людина у Сірому,
Між темрявою і світлом
Шепоче нащадку сивому:
«Що живе на землі вмирає,
А життя все одно молоде...
Все пройде…
І найгірше минає...
Чуєш кроки? Це пам'ять іде».