Тремтить на вітрі осока.
У неї — талія тонка.
Відпочивала цілу зиму.
Сніжок укутував лозину,
Оберігав красиву ніжку —
Була йому за білосніжку.
А навесні розтанув сніг,
Хоча тримався так, як міг.
Тоді вітри, неначе оси,
Пошарпали за довгі коси,
Поналітали звідусюди,
Штовхали в спину і у груди,
Хапали за високий стан,
Що аж зірвався ураган.
Шарілась, гнулася небога,
В душі вселилася тривога.
Здавалося, настане згуба —
Навіть вітрам була нелюба…
Та поруч статний очерет
Під ноги кинув свій берет,
На пишнокосу задивився —
В болоті мало не втопився.
По личку скрапували сльози,
Під сонцем танули морози…
Весняне бавилось кохання
Під вітровієвим зітханням. 19/05/16
Яка чудова замальовка. І красива, ще й елементами гумору -
Дякую, 
Оленько! 
Приємно...
КРАСИВО... 
