Шепоче море лірику кохання,
Гойдають хвилі надвечірній сум,
П’янкого вітру хтиві поривання
Відволікають від прийдешніх дум.
Здіймає сонце західні знамена,
Черкають хвилю дзьобом промінці.
На воду стрімко падають рамена
Крізь темінь, що була у кулаці.
Вода ковтає спрагле узбережжя,
Висмикує запінений чубок,
Напоює берегове безмежжя
І ковзає хвилясто під пісок.
Далекий обрій вже примружив очі,
Дрейфує, мов ледача течія.
На небі місяць виглянув пророчий, —
Малює зорями твоє ім’я,
Яке теплом відчутне в піднебессі, —
Горить вогнем яскравим, без вагань,
Сіяє відображенням на плесі
У блисках сокровенних сподівань.
Ласкають обрій стомлені тумани,
Закутують у пелену мовчань.
А роздуми, у хмарах караванних,
Летять на крилах чайкових ячань. 25/01/16