Я стою на межі. Розглядаю себе у віках.
Там на мене чекають два демони - символи часу.
На моє покоління припали червоні жнива:
Косять всіх, хто відчув, що не все так довкола прекрасно.
Я стою на кістках, потонулих у власній крові.
Їхні гори ростуть, підіймають мене аж до неба.
Та я хочу припасти устами своєї землі,
Бо мені п'єдесталів такою ціною не треба!
Мої сиві віки помирали в жорстоких боях.
Свою істину голодом чорним без жалю морили.
І платили ціну, що їм визначив вражий суддя:
Душогуб, змієносець, якого за безцінь купили.
Я приборкую біль і ступаю рішуче вперед,
Бо за моїм плечем виростають стіною мільйони.
І нехай моя плоть у нерівнім бою пропаде,
Та не зникнуть ніколи моєї душі Вавілони.
