Обох здіймає вгору, до зірок,
Якийсь невидимий, тугий зв’язок,
Осяйний відблиск променистий,
Коханих всесвіт особистий.
Тримає душі їхні в коконі,
Неначе в золотому локоні,
Мережить долі на долоні,
Ховає у своєму лоні,
Поєднує міцною ниткою.
Прозорою вкриває свиткою
Шляхи тривких доріг-сполучень
І захищає від розлучень.
Як раптом нитка обривається,
Новітня форма появляється,
Щоб зав'язатися тісніше,
Кохати у стократ сильніше
У цьому світі особливому,
У ніжному зв'язку, мрійливому.
На нитці долі, обережно,
Гніздяться почуття бентежно. 2012
