В Водохрещу до ріки,мабуть, вже вдесяте
Ми із кумом подалися «помочити п’яти».
Але дійство це святе модним стало нині,
Тож народу тут зібралось більш,як в магазині.
І свої тут,і чужі,діти і мамаші.
Бачу: кралі дві стоять,видно,що не наші.
В модних шубках хутряних здалеку примітні,
Наче квіточки ясні,що в снігу розквітли.
Я швиденько до води,пірнув аж три рази,
Бачу, кум вже коло них. От уже зараза!
Ми ж домовились про лазню,пиво і шашлик
А тепер усим цим планам,бачу вже,гаплик.
Ну а він,як той павич, хвіст свій розпускає,
Біля цих чужих дівиць м’язами аж грає.
А дівульки і собі шубки поскидали-
Від видовища такого люди ледь не впали.
Сам священник аж присів,з ляку поточився,
І в холодну ту купівлю ледве не звалився.
Бо народ тут ще не бачив такого наряду:
Дві мотузки на дівках,спереду і ззаду.
Ті дівиці,як левиці, тягнуть кума в воду,
А на березі регоче сотні дві народу.
Тут вже й в кума спрацювала гальмівна пружина,
Не дай,Боже,про це взнає від когось дружина!
І почав він вириватись із обіймів клятих,
Та із річки так втікав,аж блищали п’яти.
А удома без води жінка посвятила:
Перебила на спині новесенькі вила.
Та і я до кума теж претензії маю:
Замість лазні і пивка випив склянку чаю.
Так зате тепер у нього ім’я стало нове.
У селі всі так і кличуть: «Привіт,Казанова!»