***
"Людина дивиться на лице, а Бог на серце".
Г. Сковорода
Людина завжди на лице дивилась,
А Бог лиш на своє творіння – серце.
Прийшов той час, людина зажурилась,
Бо в неї серденько було роздерте.
Чому не пояснив усе Сковорода,
Чого біди від серця не буває,
Чого любов в пустелі – як вода
І хоч болить, а серденько співає?
Тоді чому я закохавсь у вроду?
Де щастя – й так надовго не приходить.
У храмі я попив Святую воду:
Але любов від мене не відходить.
Всевишнього молю душі спасіння,
Бо в вроду серденько також влюбилось,
Заговорило вже й моє сумління,
Чому моє кохання зажурилось?
І я благав небесного Отця,
Не забирати від мене почуттів.
Я пив красу з коханого лиця
І до небес я голубом летів!
14.02.2017 р.
А. Рогуля
