Їм самотньо і холодно вдвох (автор: Женьшень)
Їм самотньо і холодно вдвох
Вони самі доза чиясь
Їхні серця поранені злом
В дзвінках маячня якась
Мокра подушка стукіт стрілок
Кроки у спільних кімнатах
Їм здалось що вони схожих думок
Насправді ж вони по різних палатах
*******************************************
*******************************************
Самотньо й холодно удвох -
Не спілкування, а смертельна доза.
Пусте й огидне, наче льох,
Брутальна зрада ще й у різних позах…
Волога подушка і мірний відлік стрілок,
Як кроки вартових у казематах,
Дзвін камерних на ланцюгах тарілок,
Відлуння криків хворих у палатах…
Тінь батька Гамлета — примара мовчазна
Блукає із балкону і на кухню,
А в дзеркалі Даная - геть сумна,
Як та вовчиця, виє тужну пісню…
Стосунки тиснуть горло, мов кайдани,
Шипами гострими вп'ялися мертві рози -
Здається, що світанок не настане
І рветься розпач із грудей, і сльози...
Морозний протяг хвіртку дріботить,
Мерзенний холод смуток навіва,
Душа сховалась глибоко й мовчить,
В усьму тому - хвіртка лиш жива...
Години проминають чи століття -
Іще густіший напливає морок,
І давить серце це пусте страхіття,
Стискає мозок, як вінок із голок...
Самотньо й холодно удвох -
Хода годинника — відлуння часу кроків,
Лягає пил, вкриває шаром мох
Безрадісних, і безупинних років.
Жахає пусткою приречення тюрма -
Чого чекати і кому жалітись?
Чим так удвох — то краще вже сама,
Жива трава - гарніш за мертві квіти.
13.2.17