Таке життя незвично швидкоплинне:
День ще іде,а роки вже летять.
Маха Всевидець таймером невпинно -
Події в часолеті мерехтять.
На помилки уже часу не маю -
Які зробила - дам за них одвіт.
Щодень відкритим серцем проживаю
І мрійним поглядом дивлюсь у світ.
У манівцях душі тривога блудить,
Що часу обмаль, - як і не жила
І доля-шкодниця думками нудить:
Ти обирала,я лиш тебе вела.
І що тепер вже копирсати спомин
І мірять ночі шелестом думок?
Залізу я в душі своєї комин,
Візьму скарбничку й відчиню замок.
І розкуйовдю почуття у серці,
І душу розхристаю наголо.
Й життя краплини,мов би у люстерці,
Зринають і дзюрчать, як джерело.
Й писатиму до самого світання:
Все що хвилює - вляжеться в вірші,
Угомониться вир цей невостаннє
І зляже в томнім спокої душі.