Бурхливі дні, такі холодні
І вщент заповнені “сміттям”
Чому життя таке жіноче?
І так капризне аж до плям.
Прості слова літають поруч
І ніби й щастя гомонить,
Та все ж дороги лиш ліворуч
І це десь глибоко щемить.
А жовта осінь нас морозить,
Хоч ми й ховаємось в куртках,
Та з вітром те тепло відносить
Кудись старий осінній птах.
Здається все отут чатує
На наший спокій, на тепло.
… мабуть весна лише врятує
Своїм промінічиком у скло
