Як важко бачати сум у тобі,
Немов роз’їдаєш сльозами всі рани,
Долоні стискаєш і душиш в пітьмі,
Страждаєш так гірко ночами.
Навіюєш сум який я не вбачав,
І стверджуєш що все минає,
Зникає усмішка в твоєму лиці,
Кричиш мов життя це вбиває.
І гірко дивитись на тебе… Пробач!!!
Не хочу тобі я брехати,
Ти так поховаєш найкраще в собі,
Й нікого нажаль не згадаєш.
Написане це лиш гнітить в голові,
А я лиш як друг тебе прошу,
І вірю що все ще удасться тобі,
Я знаю адже ти все зможеш.
І хай не згасають промінчики ті,
Й у серці тамується щастя,
Бо важко вбачати не радість в житті,
Прошу просто щиро всміхайся.
А.А.Отченко 4.10.16.р. присвячений Валерії Прощенко
