Пробач мені сину…
Що не поряд з тобою,
Що не є батьком тим,
Який є за спиною.
Хоча люблю тебе,
Пригорнувши до тіла,
А все там вдалині,
І не маю я крила.
Ти пробач мені сину…
Бо я просто не можу,
Мені соромно дуже,
Та нікого не прошу.
Завеликим став світ,
І ми досить далеко,
Хоча всесвіт є ти,
І нічого не треба.
Не потрібні машини,
І в грошах нема щастя,
Душа в твоїх очах,
Аби тільки не згасла.
Аби ти все зростав,
Так для мої потіхи,
Я кохаю тебе,
Та час мушу терпіти.
Він лунає біжить,
Пам’ятаю від нині,
І ціную життя,
Воно в моїй дитині.
Воно в посмішці тій,
Що затьмарює зорі,
І побачивши це…
Я залишусь в покої.
І в останок пишу,
Та я не забуваю,
Я кохаю тебе,
І як батько вітаю.
А.А.Отченко 28.09.16р.