Не відцураюсь! Не покину! Не зречусь!
Серед колючості розхристаних вітрів
Я теплим словом біля тебе залишусь,
Гарячим вогником холодних вечорів...
І серед марева недоспаних ночей,
Як місяць тінями малює на стіні
Картину тиші, що тавром в душі пече,
Ти просто подумки про все скажи мені!
Почни хоч подумки зі мною діалог,
І я почую, і до серця пригорнусь...
Серед безвиході, із тиші і тривог,
Не відцураюсь! Не покину! Не зречусь!
Почни хоч подумки зі мною діалог,
І я почую, і до серця пригорнусь...
Серед безвиході, із тиші і тривог,
Не відцураюсь! Не покину! Не зречусь!
Слова, народжені і серцем, і душею, сповиті словом лиш одним - ЛЮБОВ!
Не відцурайся. Не покинь і не зречись,
Я подумки давно живу в твоїй душі -
Солодким спомином назавжди залишись,
Приходь вночі в оті сумні мої вірші...
На відстані, без дотику, але торкнись,
Хоч сяйвом місячним, та... на моїй стіні...
Не загубись, не відвернись і не зречись -
Відлунням тиші мовчки озовись в мені...
І говори зі мною, серцем говори,
А я завжди почую, тільки не зникай...
Десь плачуть зболені розхристані вітри...
Не відцурайся. Не покинь. Не залишай...