І взагалі, рослини в цей час ще вирішили поцвісти перед сном.
От стоїш перед маленькою яблунею, в розпачі, що фотографії вночі не вдаються, та і взагалі в розпачі, зумовленому ще чимось, і тут бачиш чорну гілку і рожеві квіти на ній. І сутінки навколо, білі квіти, краплі дощу. Тут можна було би навіть заплакати, але вода вже і так стікає по пелюстках. То нащо ще і по мені?
Бо наявність тієї яблуні важливіша, ніж можливість її сфоткати.
А перед тим собака.. і темнота, і сонність кімнати. Ця собака завжди стрибає на ліжко, на живіт і розлягається так, ніби в неї нема кісток. Люблю цю собаку. Люблю всіх м'яких і пухнастих.
