Понад маленьким містом
Сивий вечір похилився
І біг невпинного життя
Сповільнює свій хід,
Осінній тихий дощ
Вже за вікном втомився
Гуляти вулицями
І собі у травах десь приліг.
А у хатині мляве світло ще не згасло,
Бо тут живе найкраща вчителька моя,
Над зошитом схилилася, щоб вчасно
Підготуватися до завтрашнього дня.
Її думки про учнів і про школу,
В її очах любов і смуток водночас,
Буває, серце так щемить від болю,
Коли думками в наш заходить клас.
В її душі лиш про майбутнє мрії,
Щоб учні виросли найкращими людьми,
Вкладаючи у нас щодня свої надії,
Усі знання, усі свої думки.
Вона старається нас завжди зрозуміти,
Бо ми всі різні, мов у всесвіті світи,
В важку хвилину підказати як нам жити
І добрим словом нас підтримати завжди.
І хай вже за дванадцять перебігли стрілки
Та тихий шелест зошитів не стих,
Червоним виправляються помилки,
Перекладаються підписані листки.
А завтра цілий день буде нелегким,
Уроки за уроками пройдуть
І треба кожному свої знання донести,
Розкрити їх призначення і суть.
Хто знає, що ця праця є нелегка?
Хто вчителем не був - не зможе зрозуміть,
Вона у школі мов би матінка-лелека
Схиляється над нами кожну мить.
Вона в нас вірить і за це ми їй так вдячні,
Вона турбується, щоб ми у світ пішли людьми,
Які б життя не ставило задачі,
Вона лишатиметься нашими крильми.
Можливо, що про нас колись країна
Розкаже, що ми кращі її доньки і сини,
Та знай же, наша люба вчителько і рідна,
Що нас такими виростила ти!
