Іноді хочеться розмовляти з птахами,
Бо вони тебе розуміють.
Дивляться в твої очі, вгадують твій настрій.
То мовчанням підтримають, то розвеселять співом.
І собаки охоче з тобою поспілкуються,
Руки лизатимуть, коли ти в смутку,
Стрибатимуть, коли в радості.
І коти, і коні готові тебе вислухати
Віддати тобі тепло, яке мають.
Потруться мордою об твоє тіло,
Глянуть розуміюче.
І навіть надоїдливий комар зрозуміє тебе.
Кажеш йому, наприклад: «Лети подалі від мене ,
бо можу позбавити тебе життя, як укусиш».
І він відлітає.
Та що там довго мудрувати, риба і та розуміє тебе.
Тільки сказати не може нічого.
Але як гляне в очі, все в тобі перевернеться.
Піймаєш її, стривожиться.
Але як кривди їй не зробиш, відпустиш у воду,
Вона, відпливаючи, хвостом вдарить,
Тобто скаже тобі: «Дякую. Бувай!»
З людиною все не так.
Іноді говориш з нею, а вона – не як птах, не як собака, кіт чи кінь, не як комар, і навіть не як риба.
Вона – як сервант без посуду.
Стоїть собі, дивиться на тебе порожніми очима,
І ніяких тобі слів, ніяких емоцій не видасть.