Я не знав раніше, чи я справді "песиміст",
є на то одна причина, на щастя, не дівчина.
І зараз я ще досі дурний, злий, в голові свист.
Дочекатись не можу, коли тихенько відпочину.
Сяду сам, в чотирьох стінах, може, м'якеньких.
Не хотітиму вже нічого, я стану новим Буддою...
Вам не порвати, не пошкодити тіл моїх тоненьких,
коли я вже зрозумію все, коли геть все віддаю...
Поки що я втікаю налякано, безумно, стривожено.
Та втікати нема куди, бо ж ваші порядки скрізь.
Сам знаю, що мене таким же народжено.
Ваш досвід, мої думки мовлять: «підкорись».
Це була б справжня смерть, жорстокіша за суїцид.
Мій досвід інший, і краще або вистріл в голову,
Або прийняти вічну самотність і відпустити вид
Картин приємних і на милий люд дивитися, як дерево.
Літо 2016. Бр, 4п.
