Про книгу «Право на дорогу»
Коли я купую книгу, то не керуюся «розпіареністю» її автора. Я гортаю її, побіжно вихоплюючи абзаци на різних сторінках. Коли вони, ті абзаци, мене зачіпають, купую книгу. Цей спосіб свій я називаю « Із перших, своїх рук».
Мені приємно, наче імпресіоністу, довіряти своїм відчуттям. І коли, прочитавши книгу, пишу про неї, то й передаю лише перше враження, яке справило на мене її читання. Бо вважаю, що саме перше враження – не затьмарене ще нічиїм втручанням, адже склалося воно без усілякого стороннього впливу… Окрім, звісна річ, самого автора книги.
Я радий, що прочитав цю книгу. Її автору Олександру Апалькову вдалося виписати тексти такою мовою, яка годиться для прочитання й простим людям, й інтелектуалам.
Ось невеличкий уривок із новели «Примара»:
…Лесьчина енергія рвалася з неї. Тому вона й була надто нетерпляча.
Ми не йшли — бігли.
Леська дивилась кудись, поза цей світ.
Вона не хотіла марнувати жодної години свого життя. Не збиралася втрачати й хвилини жаги своїх почуттів. Ні за яких умов.
— Хочу тут, — зупинилась вона біля лавочки, за якимось парканом.
— А чому не в церкві, — зніяковів я, — або у трамваї?
— Несила терпіти, — квапливо розстібала вона сорочку, — тут і зараз!
Так починаються, — встиг подумати я, — конфлікти. Але слухняно присів. Леська вп‘ялася цілунком. І я поплив. Поза хмари, поза світи, поза життя. Мені стала байдужою і мораль, і колотнеча людська, десь там за парканом.
— Заспокойся, — шепотіла вона, — тут ніхто не звертає уваги на щось стороннє. Місто Лева вимагає поживи. Його треба нагодувати. Хліба та видовищ, пам‘ятаєш? От ми і є видовища. Примари.
За парканом бетонні щогли держали важкінь товстих проводів. З них проскакували іскри, коли проходив трамвай.
Здригалася земля.
Я держав Леську навсхил…
До книги автор долучив двадцять п`ять творів. Вони, різножанрові, дуже різні –
втім їх об`єднює актуальність та, як не дивно це здаватиметься, універсальність. Це не лише тексти певного постмодернового ґатунку, а й твори, що дихають реальністю. Ще універсальними можна назвати твори у тому смислі, що в них йдеться про ситуації, в яких опиняються герої, хай то будуть нариси чи новели, та почуття однаково притаманні усім нам. А головне – в книжці править любов. Форми вияву цієї любові чи не у всіх її значеннях.
Передмову до книги написано видатним драматургом Анатолієм Кримом. Післямову – знаним прозаїком Володимиром Єременком та поеткою Маргаритою Шеверногою.
Отаку книгу я купив минулого тижня.
Читав сам і раджу іншим!!!