Поезія металу і вогню
Із кузні коваля звучить набатом
Поезія металу і вогню,
Залізо перетворюючи в атоми
У молоту мінорі без жалю.
В обіймах язиків шовково-жовтих
Поволі прокидається життя…
Тут на ковальні молоту лиш дотик
Народжує його серцебиття.
І розквітають дивовижні квіти
У дужих і натруджених руках,
Що сотні літ на світі будуть жити
В нових епохах, ерах і віках.
Паркан, кумедні постаті і лави…
Аж серце завмирає на ходу…
Народжену душею не для слави
Дарує нам коваль красу оту.
Дарує неземне, незвичне диво
З богами спеки, грому і води
Важким трудом здобуте так уміло,
Щоб на землі лишалися сліди.
Звучить мелодія фантазії і сили
В поезії металу і вогню
Для серця і душі незвично-мила,
Яку я теж по своєму люблю...