Вона іде – і сонце сяє.
Горянці рівної нема.
Хоч гордо голову тримає,
Вона як сонечко сама.
Ледь усміхнеться нам Мар’яна –
До ніг схиляються квітки.
Сором’язливо всі троянди
Свої згортають пелюстки.
На плечі пада чорна злива
Із кіс хвилястих, як вода.
Кохана будь, і будь щаслива,
І вічно – серцем молода.
*****
З Днем народження, наше сонечко!
а важко таки закохуватися у двох зразу: і серце рвеш, і слова рвуться-губляться, - молодці обоє! і люблю обох!
соромлюся на сторінці Мар"яночки таке писати, дідо бо вже проти її юні, тож хоч вбивайте - тут це залишу. (вас-бо люблю не менше!)
Іде горянка, ноги босі,
Пестливо хилиться трава.
Я вас запрошую у гості!
Наллю я щедро з джерела
гірської, чистої, хмільної,
ожиново-серпневої
води з потоку, любі мої,
Настоянки вишневої,
Щоб стрепенулася душа
І зачесались п"ятки в рух.
Дамо ми будням одкоша -
Весолощів вже в"ється дух!
Іриночко, люба, дякую вам! Зігріли мене дуже
Ірина Лівобережна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ах, настоєчка вишнева!
Ноги просяться в танок.
Вище, вище, вище неба
Ми злітаєм до зірок!
Красно дякую, імениннице, за запрошення. Нехай усі мрії - збуваються!