Голубко сива, матінко моя.
Від тебе ані слова три доби.
Так важко дихаєш і плачу я.
Молюся, щоб відкрила очі ти.
Нема надії, лежиш у комі.
Молитви линуть до святих небес.
Важкі години поселились в домі.
Співають в церкві ще «Христос Воскрес!»
Весна вирує, сльозить дощами.
–Скажи хоч слово, матінко, мені.
Рятуємо тебе із лікарями,
Сидять онуки, плачуть день при дні.
Безсонні ночі всіх косили з ніг. Весна крізь вікна дивиться в журбі.
Але ніхто допомогти не зміг.
Напевно, час від Бога був тобі.
