Погляд з порожньої сцени,
Де існуєш тільки ти,
Де лише паперові клени
Та спалах вбитої краси,
Де птахи – передвісники бурі
Атакують у першому акті,
Де вовки у ягнячій шкурі
Та гнітюча тиша в антракті.
Це - шпиталь для твоєї душі,
Пародія на твої сподівання.
Насправді ти в далекій глуші,
Чекаєш свого покарання.
Ти сам вибрав свій шлях!
Ти сам – вовк шкурі ягняти.
Ти бував у різних ролях,
Та не вартий того, щоб сприйняти.
Ти крик, що не буде почутим,
Ти актор із власного життя
Ти є, та більше не буде.
Ти лиш попіл із забуття.
