|
Я дивився сьогодні в обличчя наших хлопців… Трохи більше року тому більшість з них були юнаками, які ні сном, ні духом не знали військової справи. Нині на мене дивилися і зі мною спілкувалися справжні чоловіки, - мужні, небагатослівні, сміливі, мудрі і сильні, хоча багатьом з них ледве виповнилося по 20-25 років.
Герої не вмирають
(замість епілогу)
Коли вщухають бої, затихають проблеми, коли ми повертаємось додому, пам'ять видає зі своїх запилених архівів спогади про інше життя, минуле, про сум, про радість, про долю, про коханих, про друзів. В цьому проста правда життя. Знаю напевно, що в багатьох моїх побратимів є що більше написати про цю війну. Кожен з нас пише свою книгу життя. Хтось вже написав. Вона читається десь там на небі, в світлім мерехтінні недосяжних зірок. Я знав героїв. З деякими з них спілкувався і йшов по своїй війні пліч-о-пліч. Герої не вмирають.
Анатолій Митник. Львівщина. З ним познайомився одразу по прибуттю в Дніпро. Наша 5 рота полку, а тоді - бату «Дніпро-1». Часто брав у нього машинку для стрижки волосся (перший раз тоді майже налисо постригся). Спокійний і тихий, звичайний мужик. Часто сиділи в курілці в компанії Гуцула, Тихого, коли ми стояли в Маріку в аеропорту, розповідали історії з життя, точили ляси. Толік загинув 30-го серпня 2014 року на Пісках. Міна. Перший з небесного підрозділу 5 роти бату "Дніпра-1".
Українцев Віталій. Вожатий. Харківщина. Командир 1 взводу 5 роти полку «Дніпро-1». Знаний майстер рукопашного бою в себе на батьківщині, проводив тренування у нас в располазі в Дніпрі. Сильний чоловік. Змагались з ним на вправність метання ножів в Сватово та Маріку. Потім з ним та його хлопцями стояли на блокпостах в Маріуполі та воювали під Новазовськом. Саме його група обстріляла першу колону сепарів. Загинув в бою 14-го вересня 2014 року на Пісках. Ворожа куля. В Купянську його іменем названа вулиця.
Віталій Галета. Батя. Херсонщина. Каховка. Земляк. 5 рота полку «Дніпро-1». З Батею познайомився в Сєдово. Він приїхав з Польщі, щоб захищати Україну. Мав військовий досвід. Суворий та стриманий. Загинув у бою 14-го вересня 2014 року на Пісках. Ворожа куля. В школі, де вчився Віталій встановлена меморіальна дошка.
Грачов Сергій. Ювелір. Львівщина. 5 рота полку «Дніпро-1». Завжди з Толіком Митником та Іваном Бубенчиком, Гуцулом та Шмелем жартували, що повісять наш прапор над Кремлем у Москві. Загинув у бою 14-го вересня 2014 року на Пісках від розриву заряду ворожого РПГ.
Чернишов Олексій. Махно. Донеччина. Димитрів. Тепер Мирноград. 5 рота полку «Дніпро-1». З Олексієм став товаришувати в Сєдово, куди їх група приїхала в середині серпня. Веселий, привітний і щирий. Любив книжки. Читав «25 перемог над москалями». Мріяв стати офіцером. Рвався в бій. Загинув у бою 14-го вересня 2014 року на Пісках. Ворожа куля. В честь Героя у рідному місті названо вулицю, в школі, де навчався герой, відкрито меморіальну дошку.
Реута Сергій. Падре. Луганськ. 5 рота полку «Дніпро-1». Товаришував з Вожатим, Сантою. Живий та спокійний. Перед кожною операцією чи виїздом читав коротеньку молитву. Загинув 26 листопада 2014 року на Пісках. Міна.
Гетьманський Олександр. Тор. Донеччина. Славянськ. 5 рота полку «Дніпро-1». Саня мене часто підколював, жартував, інколи мене це дратувало. Якось я не витримав і взяв його за барки, на що він спокійно відповів : «От дурак. Я же любя, по-братскі»… потім розповідали один одному байки про східні єдиноборства, я – про кікбоксинг і тае-квон-до, а він – про шотокан та кіокушинкай, про змагання, про свої команди, про спортивне життя. Разом потім служили і воювали в Сєдово і під Новоазовськом. Загинув 4 лютого 2015 року. Від кулі.
Матяш Григорій. Антей, Блек. Чернігівщина. Прилуки. 5 рота полку «Дніпро-1». Спокійний, щирий, мудрий хлопець, коваль і мрійник. Все щось майстрував. Бігали з ним в Маріку на турнік. Загинув 30 липня 2015 року. Міна.
Бочаров Роман. Санта. Луганщина. Командир 2 взводу 5 роти полку «Дніпро-1», командир підрозділу 93-ї бригади ВСУ. Веселий і серйозний одночасно. Командував 2-м, «бандерівським» взводом. Загинув 2-го січня 2016 року. Куля.
* * * * * * *
Друзі! Патріоти ! Побратими ! Ось і закінчилась моя коротка розповідь про ту війну, про той маленький проміжок часу, коли я тримав в руках зброю, щоб відстояти права наших людей та захистити нашу землю, рідну Україну. Прошу вибачення у тих, кого позивний чи прізвище не згадано на цих сторінках. Всі ви для мене рідні, побратими. Наостанок хочу запропонувати невеличку збірку своїх віршів. Деякі з них потрапили в свій час до інтернет-варіанту збірки «Голос крові».
Дорогі друзі, хочу подякувати всім, хто надихав і допомагав у народженні книги, у її друку : Мілені Пашковій, Тані Тимчук, Шилову Володимиру Івановичу, Руслану Оруджеву, Оксані Чернишовій, Каті та Вікторії Українцевим, Наталі Пушкіній, Олі Петровій, Льовці, Яріку, Таксисту, Мольфару, Карабіну, Тарасу Гомону, Бармалею, Графу, Андрюсі Максименку, Остапчуку Вадиму, Ларисі Радкевич, всім нашим хлопцям з 5-ї роти, Сашку Чурику, Віктору Река та всім-всім моїм друзям і чесним людям на цій землі.
До зустрічі, любі! Боротьба триває.
Слава Україні!
Одеса, лютий 2015 – лютий 2016
ID:
681035
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 31.07.2016 13:52:43
© дата внесення змiн: 31.07.2016 13:54:26
автор: kriwoy
Вкажіть причину вашої скарги
|
