Я надсилала мої вірші на конкурс, що проводився в рамках фестивалю «Мовою серця». З незрозумілих мені причин мене навіть ПОЗА КОНКУРСОМ виступити - не запросили номінація: АВТОРСЬКА ЛЮБОВНО-ЕРОТИЧНА ПОЕЗІЯ
І ТИША…
І тиша. У цілім світі лишилося двоє нас…
В кімнаті, як на орбіті, завмер у чеканні час.
Бо руки твої – притулок, а губи – жаданий мак,
Я жадібно п'ю цілунок, здіймаються груди в такт,
Бажання моє безкрає на хвилі чуттєвих нот,
Мелодія враз злітає, здіймаючи до висот!...
Назустріч тобі розкрита, о небо моє хмільне!
Два тіла несамовито зливаються тут - в одне,
Вирує солодка зваба, не чую ні губ, ні рук,
Неначе зірвало дамбу у морі солодких мук,
Прилинуло що є сили, чуттєві містки знайшло,
Собою заполонило, бар'єри у вир знесло.
НА ІВАНА КУПАЛА
Диво-цвіт я знайду, і тебе зворожу, зачарую,
Літнім медом спою, і солодким нектаром присплю…
В темнім лісі принади свої покажу, і дивá подарую,
Ніжно-пінним волоссям весь світ від очей затулю!
Будуть сови кричати у хащах протяжно, надривно,
Будуть очі, і губи, і руки, і тіло – твоє! – забери!
Ми кохатимемось до нестями – так палко, так дивно!
І лиш місяць нам буде світити промінням згори….
Ти забудеш усе – своє Ім`я, і дім, і родину,
Будеш тільки хотіти, тремтіти, кохати мене!
І жага та багаттям вночі розгориться невпинно,
Ти забудеш усіх! Будеш бачити тільки мене!
… Так не буде… Багаття згашу. Закопаю чар-зілля.
А тебе приведу до людей. У цей світ поверну.
Ти не хочеш мене… І не буде, не буде весілля…
Буде присмак гіркий на губах від твого полину́…
СЕРЦЯ ДВОХ
В самотності - тебе я не залишу.
В край відчаю, журби - не відпущу.
Давай пірнемо в вечорову тишу,
Або на ґанку - в музику дощу,
Що небо сіре поєднала з морем,
Чи в лісі зазвучала, - все одно.
Коли до себе ти мене пригорнеш,
І тіла жар твого, немов вино,
В моїй клітині кожній розіллється -
Не зможуть хмар похмурих табуни
Згасити шал закоханого серця,
Тремтіння переможної струни.
ПОБАЧЕННЯ
Як перли диво-чистої роси,
Твої торкання квітнуть полум’яно...
У шал своїх обіймів - запроси!!!
На зустріч, що омріяна, коханий!
Пірну в волосся... лагідно чола
І вуст твоїх я спрагло доторкнуся...
Цілуй, цілуй! Без тебе - не була!
Твоя - у кожнім подиху, і ру́сі!
Вогонь по тілу - від твоїх долонь.
Від поцілунків тих, що пестять тіло…
В душі - вогонь! У серденьку - вогонь!
І я уже всесильна, і стокрила!!!
Злітаю в небо! Віддаюсь тобі,
Цілую п’янко, шаленію знову!
Твої осяйні очі голубі
Без слів -
коханням
струменять казково!
Та час - спливає. Вже тобі пора...
Гірчать хвилини щастя полинáми...
Та теплий пломінь в серці - не згора!
Не обертайся! Зорі - поміж нами...
*************
номінація: АВТОРСЬКА ПОЕЗІЯ ПРО КОХАННЯ
ЗИМОВА ЛЕБІДКА
Чому лебідка на замерзлім плесі
У крижаному царстві, і одна?
Надію має, що весна воскресне?
Чи манить безнадія-глибина?
О, де ж її коханий – білий лебідь?
Чому немає поряд білих крил?
…Моя душа летітиме до тебе
Хоч ти усі дороги перекрив!
Спалив мости, і зруйнував пороми,
Хотів, щоб я заснула в забутті…
…Далеко ти. Я лиш з тобою – вдома.
І ти – не будеш ти на самоті!
Я буду теплим подихом зимою,
В осінню мряку золотом затчу
Твої сліди. А ранньою весною
Лебідкою на плесо прилечу.
ВЕСНЯНИЙ САД
Весна в очах заграла переливами
І квіткою розквітла у душі!
Я знов легка, як марево над сливами,
Коли у сад злітаються хрущі…
Так пахне все звабли́во, любо, солодко,
Так на деревах пелюстки тремтять,
Як крильця бабок, витканих із золота,
Що в синє небо піснею летять!
Отак би йти - куди іще не знаю,
Збирати цвіт отой, легкий, мов дим…
Забути все лихе. Торкнутись раю.
І сад назвати іменем твоїм...
ТОБІ, НЕЖДАНИЙ. Диптих
1 **************
П`янкість літнього саду,
Яблук дух захмелілий...
Наші весни - позаду,
Та ти тим мені милий,
Що, мов соком налите,
Стигле, зріле бажання,
Пристрасть теплого літа -
Наше пізнє кохання...
Ароматом дурманить,
Манить світлом рожевим,
І загоює рани,
Викликає пожежу,
У душі і у серці
Б`ється птаха мрійлива...
Кружить, ніжиться, в`ється!
І така я щаслива!
2 **************
Без доріг і стежинок
Я піду за тобою...
Лугом, полем, травою,
Там, де квіти по пояс.
Різнотрав`ям безмежним,
Полином, лободою
Огортай обережно -
Мої рани загоюй...
Будуть ніжні торкання,
Не цілуй, не примушуй!
Як розбудиш кохання -
То віддам тобі душу...
**************
ГАСНЕ СВІТЛО
Гасне світло на обрії неба.
Десь у кронах грай-вітер затих.
Не тривож мою душу, не треба!
Дай побути в обіймах твоїх...
Не торкайся словами, як криця,
Про буденні діла промовчи.
Те, що може тобі - дрібниці,
То для мене глибин ключі,
Що з забутого дна, таємно,
З-під намулу байдужих фраз,
Повертають на рідну землю
Двох несхожих, далеких - нас.
Я із трепету, із мовчання,
Коли мову ведуть тілá,
Знов намрію собі кохання,
Так, як я лиш колись могла...
Загорнуся у тебе, як в долю,
Ще хвилину вберу тепло...
...Відступають примари болю...
Добре, годі. І сонце зайшло...
КОХАННЯ НА БАРИКАДАХ
Перекроївши невблаганний час,
До скелі притуливши хвилі моря,
Безлика доля поєднала нас.
З якого дива? Чи з якого горя?
Де чорний попіл на сивини ліг,
Де полум’яно очі виїдало,
І кров червона окропила сніг –
Не там нам доля зустріч дарувала…
Не ті були поєднані світи,
Твій – щоб майбутнє наше відстояти,
А мій – кущем калини прорости
На згарищі. Берізкою на ґратах…
Троянди квітом - холод барикад
І споришем – стежки́ твої стелити…
Підтримувати світло у лампад.
Щити та каски вірою зміцнити.
Тобі – вперед! У мене крик – не йди!
Ти – серцем там, я ангелом – з тобою.
Коли ж із ніжністю вертаєш ти
Тобі здаюся віддано, без бою…
…Навіщо доля кужіль заплела?
Зіткнула тут такі світи незбо́рні?...
Щоб я об скелю битися могла?
Чи скеля щоб схилялася до моря?
втратила не ти. багато загубили недолугі "організатори", та ще ті люди, котрі могли мати можливість насолодитися таким різноманіттям відтінків жіночої душі та розмаїттям слів-образів!
будь же собою, собі не зраджуй ніколи, а нікчемство інших - нехай пропаде.
ми - з тобою і твоїм чарівним світом! і твій Касьян теж біля твоїх ніг
Вірші прочитала із задоволенням! Чудова у Вас творчість! Погляньте, стільки відгуків Ваших прихильників-читачів надійшло! Гадаю, думка більшості важливіша, ніж декількох людей. Не засмучуйтеся!З повагою та липневим теплом
Ірина Лівобережна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
я теж...пройшла...не знала тоді ще,коли писала...пошту літом не дивлюсь просто...та не в цім річ..
наші шляхи-це терен...іноді-троянди, там теж є колючки...та ми не станемо від цього іншими, Ірочко...бо справжні...це все пройде...будуть інші світанки.. а вірші твої-чудові
Ірина Лівобережна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Таню... знайди мене... там, де буде найвеселіше товариство... і ми про все - поговоримо.
Я хвилююсь, Іриночко, що твоє серденько болить...........
Найкращі поети - кого більше в Клубі в Обраних, кого більше читають........ (Той конкурс тУт треба проводити!!!!!!!!!!) А ті фестивалі можуть тільки образити.
В Клубі Поезії - всі на долонечці. Ірочка Лівобережна ду-у-у-уже сяє !!!!!!!!!!!!!!!!!!
Цілую ніжно...............
Ірина Лівобережна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ах, Любонько! Колись - ми обов"язково влаштуємо СВІЙ конкурс!
Ірочка, такі чудові, такі жіночі вірші..не буду виділяти окремі, просто мені все сподобалось дуже, і на конкурсі вони мали б бути на достойному місці...я ось все це читаю, що зараз пишеться в клубі, і намагаюсь зробити хоч якісь справедливі висновки...
Ірина Лівобережна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Тетянко, це буде Перший такий всеукраїнський конкурс. Я маю надію, що організатори зроблять належні висновки, і наступного разу серйозніше підійдуть до вибору членів журі. І все буде добре!
А судьи кто? За древностию лет
У них уже ни чувств, ни секса нет
І велике там жюрі, Ірино? Пари пістолетів вистачить, чи мітральєзу з комори витягати?
Ірина Лівобережна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Я так вдячна вам за відгук! Я читала, і щиро сміялася! Касьян десь завіявся, та я бачу, що друзі - поряд! Повірте, ось цей афоризм - він актуальний у всі часи!
«Если мужчина думает,
что он победил женщину,
то он просто дурак и не заметил,
как она обыграла его два хода назад».
а вірші твої-чудові 
усі твої вірші,Іринко,чудові і достойні перемоги.....тебе люблять,тебе читають-це найважливіша перемога... 
Дантес- супер!нема життя без пістолета)))))))))))))
Так ми їх!!!
