Так склалося у нашому житті,
що мусим долю самі ми кувати,
від дому далі і – на самоті,
про матерів своїх - стаємо забувати.
Про рідну матір, що дала життя,
про рідну матір що тебе зростила.
Сімнадцять років на своїх плечах,
вона тебе вдягала і носила.
Надворі ніч, надворі зірочки,
а ти лежиш – вона втирає сльози,
зараз малий, а згодом прийде час
і ти майнеш кудись у верболози,
цебто підеш - бозна куди,
куди тобі дорога тільки ляже,
а їй журись,
а їй не до снаги,
вона у слід поганого не скаже.
Ти йдеш од неї,
ти - пішов у світ,
і зачинилась за тобою брама.
Люба матусю, ти – мій рідний світ,
мені ти завжди вічна і кохана..
ЕдуардК.
не погано 
