|
У групі Махна я побув не довго. Із легким озброєнням на відкритій місцевості та в такій кількості займати оборону цілого напрямку було безглуздо. Тим паче, що ми не знали яким чином буде йти наступ ворога – ешелонами чи по всій передовій одночасно. Елементарно, що в нас би просто не вистачило бійців на всю довжину бойових дій. Ми розділилися на екіпажі, по 4-5 чоловік, для мобільності. У однієї з груп не було водія і я мав перейти до них. Не знаю кількості наших екіпажів, але серед них були : Кристала, Вожатого, РАФа, Саїда, Нахала, Кепа, Шуби, Махна. АТО з Жилою та Ніколаїчем осідлали «бобіка». До мого екіпажу ввійшли Марік, Ганс і Пікасо. Решта хлопців повилазили на броньований Камаз, який взявся возити Гуцул.
Вранці 26-го Кристал оголосив «построєніє».
Генерал ЗСУ, перед яким ми вишикувалися, розповів оперативну обстановку, повідомив, що підрозділам ЗСУ необхідна ротація, тому вони їдуть, а на аеропорту залишається підрозділ колишніх ВВ, а нині Нацгвардії та ми - зведений підрозділ бату «Дніпро-1». При цьому він додав, що Новоазовськ, «за наказом Президента» не повинен бути «зданий». Хитрун. Знімав з себе відповідальність… Кристал неоднозначно подивився кожному в очі і в його очах я бачив сарказм. Я не знаю й понині нашої точної кількості. Трохи 1-ї роти, з інших рот, трохи нас, 5-ї роти, купка добровольців, стояли і слухали той наказ. Аеропорт спорожнів. Вже через пару годин ми : Вожатий, я, Укроп, Мольфар, Роджер, пацани з іншої роти рили бліндажі та окопи в аеропорту і я маю надію, що зараз хлопцям, які там стоять, зручно та затишно.
Але біда не ходила одна. Крім того, що арта і броня йшла на захід, за Марік, ще й якось так раптом відкликали спецавтівки, - Камази, які нас возили. Фактично ми залишись без тяжкого озброєння, без броні, без оперативних машин, з парою Нісанів «Дніпра-1», УАЗом-«бобіком», «Нивою», Фольксвагеном-бусом та «копійкою», подарованими волонтерами. Кеп зі своїми гасав на власному авто, яке йому, разом з сім’єю вдалося вивезти з рідної Горлівки. Шуба теж ганяв на своєму Ланосі. Був ще «віджатий» у сепарського бату «Кальміус» перефарбований Роджером та пацанами броньований «Камаз». Поповнення було з Новоазовська. Мєнти, що приєдналися до нас в Новоазовську, Льоха з Віталіком, захопили з собою два службових «Ланоса», так що ми були геть мобільні. В аеропорту на Маріку нам видали бензину з армійських бочок і ми рушили.
На початку серпня Льошці «Махну», моєму сусіду по кубрику і побратиму, я подарував примірник моєї книжечки. Якось, ще в Сєдово, я глянув, що вона в нього відкрита (він тоді ще читав «25 перемог українського народу над російськими окупантами»). Глип, - а він читає одного вірша під назвою «Волі закланці», написаного в далекому 2010 році, бо розкрита була саме на цій сторінці :
Зарахуйте мене у повстанці
Чуєш, брате, - час вкотре прийшов, -
Йти під Крути, лізти у шанці
За Вітчизну боротися знов
Хрест кладу на божу ікону
Щоб востаннє зійтися в борні,
Дайте зброю, насипте патрони
І за ділом не стане моїм, -
А крім зброї – моє гостре слово
Що стріляє за правду, бо в нім
Біль за волю, за честь, сум за мову
Що одна у світі однім
Як стіна встанем спільною раттю
І відкрито підемо на герць
І згоріти чумі в цім багатті
Із палких українських сердець
Хай тремтять пани-комуністи
Від ходи наших тисячних лав
Патріотів-націоналістів
Хай би як там нас хто не назвав :
Хай ОУН, хай УПА, хай «бандери»
Воля й Правда нас всіх поєдна
МИ – НАРОД, «господа офицеры»!
І козацька в нас сила одна!
Ви забули, напевне, звитягу
Тих козацького роду синів
Честь і славу, любов і відвагу
Що кувалась в нещадній борні
На шляху із варяг та у греки
Споконвіку і дотепер.
Та дарма, - відлетіли лелеки
Тільки дух український не вмер
В москаля яничарів до згину
Козачків з побігеньок отих
Що готові продать Україну,
За своїх – і мертвих, й живих
Та лиш марні пусті сподівання
Не дамо розповзатися тлі
Буде бій. Сьогодні. Востаннє.
На моїй всестраждальній землі
Тож затямте, - ми волі закланці
І за неї поляжемо знов!
Зарахуйте мене у повстанці
Чуєш, брате, - час вкотре прийшов!
Так, ми були і є закланцями Волі. Волі для України і для її народу. Від зовнішнього та внутрішнього ворога. 26-го серпня ми поперли знову на Новоазовськ. Спереду бахкало та диміло. Пару груп подалися вперед. Ми ж займали сякі-такі позиції, з яких можна було вести спостереження і чекали, потихеньку рухаючись вперед. З боку Новоазовська ледве сунули пару машин з людьми у військовому. Ми вискочили на перехоплення, виявилося – то наші козачки, якийсь підрозділ добровольців, козацької варти. З ними раптом вибіг Кіт, якого ми загубили ще на Маріку в кінці липня. Здоров, друже. Як ти тут опинився? Потім, нема часу. Вони зайняли позиції біля нас. Лютік виявив неподалік покинутий баштан. Набрали кавунів, давай ласувати. Тут знову гепати почало.
Під час одного з обстрілів «Градів», коли ми з Давою, Льовкою мчали на позиції, Махно записав короткий сюжет на свій телефон, де трохи видно обстановку навколо : https://www.youtube.com/watch?v=CECv8qPx5zg.
Нас наздогнала група Кепа, хлопці розповіли, що від заправки, з якої вони щойно приїхали на розі стоїть ворожий танк. Командири стали міркувать. Зрозуміло було, що та пауза не надовго – вони просто не знали співвідношення сил і не хотіли ризикувати. Відповідно, має бути розвідка. Виставили пости, секрети, хлопці-водії полізли до своєї розжареної техніки, лагодить. Але без арти і броні, якої не було видно, нам довго не протриматись. Та святкової учти ворог не співатиме. Знов приїхали «миші» і донесли, що ворожа колона зупинилась після того, як її обстріляли наші, десь в районі Маркіного.
На фото : приблизно так виглядали обстріляні поля та блок-пости під Новоазовськом.
ID:
679276
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 21.07.2016 11:07:06
© дата внесення змiн: 21.07.2016 11:07:06
автор: kriwoy
Вкажіть причину вашої скарги
|
