|
Інститутська… Перший серйозний штурм барикади на Інститутській, яка була барикадою № 1, почався 11 січня. Морозець закріпив мішки та все, з чого складалася барикада, надійним льодом, бо хлопці поливали то всьо водою, старалися. Саме тоді я вкотре побачив, чого варта наша народна спрямованість, наша сила волі, наше прагнення до свободи. Вдруге, після 25 листопада, на цьому Майдані я його побачив 9-го січня, коли пси режиму намагались захопити будівлю КМДА, пригнавши туди своїх служак на автобусах. Тоді найбільше вразило те, що люди, студенти, після невдалого штурму КМДА «мєнтами», спокійненько зібралися і обцюкували лід від замерзлої води з брандспойтів, якою пацани зверху поливали «мєнтів», збирали то всьо в мішки і кидали в прицеп трактора, щоб просто очистити від льоду Хрещатик і спокійно ходити по ньому не ковзаючись…
Вночі вони поперли. Взагалі-то вони тихенько підпирали нас весь час. Частенько влаштовували різні провокації. У «мєнтів» це ж ціла наука. Якось біля станції метро «Хрещатик» хотіли влаштувати бійню, але не вдалося. Я був тоді на барикаді на Прорізній з Артемом, побратимом із Запоріжжя, коли почули якийсь ґвалт біля входу в метро. Повідомили своїм. Хлопці побігли. «Шнирі» відпрацьовували свій хліб. Це про цих потім був сюжет :
https://www.youtube.com/watch?v=1yWGTUudfjk.
Вони хитрили, вважаючи нас за дурнів. З ними щільно працювали міські служби. Даю зуб, серед них були, либонь перевдягнуті мєнтівські «шнирі». То їм треба проїхати до ялинки, то їм треба щось розібрати-ремонтувати, - завжди з подачі злочинної влади їм щось свербіло. Але дзуськи. 11-го вночі з барикади пролунав клич і тривога. Народ почав збігатись з усіх усюд. Вночі людей було менше, а вільні від варти самооборонці залишались в наметах, тож бігли з КМДА та з інших барикад до барикади № 1 на Іститутській під мостом. Решта, по парі людей, пантрувала свої барикади. Ми тоді лишилися на своїх постах, але були готові прийти на допомогу – «тітухани» не дрімали і відробляли свої гроші. Тоді поранили світлошумовою гранатою Артема, мого побратима з РУН із Запоріжжя. Добре, що натягнув залізну каску, але лице та очі обпалило добряче. І байстрюки знову відступили. А люди вистояли. Вчителі, юристи, фермери, підприємці, колишні військові, студенти, пенсіонери, жінки вистояли проти нахабних, озброєних головорізів, керованих головним паханом бандитської шобли…
Молодь та жінки ще надіялися знайти якесь розуміння в очах міліціянтів, що стояли живим щитом, охороняючи від нас знахабнілих розкрадачів народного добра на державному рівні. Вони бігали до них, обв’язували їх жовто-блакитними стрічками, вмовляли, писали кумедні послання на кшталт «Вийду заміж за «беркутівця», який перейде на сторону народу», читали молитви разом з попами, грали на піаніно, співали пісень. Але марно. Пси захищали режим, до якого вони звикли, де система навчила їх в такий хижий спосіб добувати собі на хліб. І система жила сама для себе. Тут борються зі злочинністю, самі її спонукаючи, бо інакше, без «показників» боротьби з нею, «борці» залишаться без заробітної плати. Тут система повчає моралі і принципів, які повинні виконувати ми, сама не зважаючи на ці мораль і принципи. Це територія, де закон діє тільки для пересічних. Манкурти. Навіть кучмівський закон про корупцію змінив кримінальну відповідальність на адміністративний штраф. Вдала маніпуляція для хапуг. Все ж не тюрма. Там хай раби за вкрадений з голоду у пана мішок кукурудзи сидять. Одне слово – каста. Проти цього свавілля народ і вийшов на Майдан і Майдани України. Вийшов запитати, - коли, панове депутати, олігархи, прокурори, судді, «мєнти» і всьо решта корумповане шобло, - коли ви вже наїстесь, настріляєтесь, наколядуєтесь, накохаєтесь, наштовхаєтесь, насваритесь, виспитесь і візьметесь до справи? А то тільки одна Вона працює. Одна Україна. Чи то пак народ у особі України. Без вас. То нащо ви нам тоді здалися ?
Майдан.
Хто не в темі, той уявляє собі майданівців як таких собі лісових дядьків, страшних бандитів, обвішаних сокирами і ножами. Насправді ж, як потім на службі в батальйоні, а в подальшому - полку «Дніпро-1», на Майдані я знайомився зі звичайними, щирими, простими людьми, яким не байдужа доля країни, і вважай, доля їх дітей. Сашко Чурик, наприклад, є айтішником зі Львова, Тарас – тримає мото- та автомайстерню, Василь – бригадир будівельної бригади, ще один Василь – колишній військовий з Черкащини, Руслан – залізничник з Рязані, росіянин, Віктор – військовий фельдшер з Ірпеня, Давид – підприємець, грузин, Мишко – колишній прикордонник, Віталій – електрик з Кривого Рогу, Вольдемар – просто поет-менестрель з Марганця, Дмитро Карабін – байкер та мрійник. І так усі. Склад майданівців був інтернаціональний, хто б там що не казав. Тут, крім українців, попадалися і грузини, і росіяни, і сябри, і представники інших національностей, які вийшли на захист свободи. Обвітрені морозним вітром, стомлені, але горді і доброзичливі обличчя. Я не забуду цього ніколи.
До речі, з дисципліною на Майдані було не так вже й погано, як уявляли собі наші опоненти, щодня показуючи диванним героям про безлад, нечистоти, вигадані епідемії і болячки.
Крадіїв, шахраїв та «аватарів» карали, пропускаючи їх через стрій, як під шпіцрутенами під заклики «Ганьба!», мазали «Злодій» зеленкою на лобі і шпіцами гнали з Майдану геть.
http://ukrstream.tv/ru/blog/novi_transliatsiyi_vid_ukrstream_tv_new_streams_from_ukrstream_tv#.Vjoh0G40Zh9
Звичайно, на вихідні і вдень народу було просто безліч і технічно було важко справитись з вивозом того всього мотлоху, бо все, що було живого на Майдані ходило, бігало, одним словом рухалось, як в законі Броуна. Тому технічні роботи виконувалися загалом у вечірній час та вночі.
Народ час від часу, але не менш ніж щотижня, скликав віче, на якому вирішувалися глобальні питання, приїздили іноземні посли та консули, представники різних конфесій, які виступали перед людьми з молитвами та добрими словами, підтримували дух Майдану. Тут же бачив друзів з Литви, Польщі, волонтерів, які пропонували пораненим лікування у Польщі. Весь чесний світ за нас тримав кулаки.
А народ все прибував. Формувалися нові сотні самооборони, налагоджувалася взаємодія між підрозділами, які вже були на Майдані, та новими добровольцями, що їхали з усіх усюд. З’явились намети анархістів Ореста Лютого та Леся Подервянського, біля яких охочі хлопці та дівчата в сприятливі теплі дні грали в настільний теніс та футбол. Футбол організували якось і на Європейській. Хлопці казали, що запрошували беркутівців на товариський матч, але ті не погодились. Автомайданівці та просто чесні люди звозили на Європейську площу автомобільні скати і бажаючі розносили їх по всіх барикадах. Причому, ніхто нікого не просив, не заставляв - люди просто самі підходили, брали всьо то мовчки і тягли до хлопців на барикади. Пам’ятаю, як ми при нагоді попереджали автомобілістів бути обережними, затирали снігом номери машин, щоб не засікли ті собаки і не поквитались десь «за периметром». Барикади щодня укріплювали. З боку Європейської площі хлопці притягнутими звідкись електрозварювальними приладами заварили залізну конструкцію зі зваленого стовпа для зміцнення барикади, яку потім засипали камінням в мішках, мішками зі снігом, заблокували входи до підземних переходів, одразу ж організували варту, перегородили Трьохсвятительську біля Українського Дому. Люди грілися на вулицях, збираючись біля залізних бочок, в яких розводили ватри. Дядьки у вільний час грали у шахи у замерзлому фонтані біля стели на Майдані. Було морозно, димно, але радісно. Ми дихали повітрям СВОБОДИ.
Якась мажорна молода дурепа десь в інтернеті потім написала, що дим з Майдану «…нє давал мнє дишать свєжим воздухом…». Звичайно, тим хто має квартири на Хрещатику, пофігу проблеми народу. Їм дме дим. Зате прості громадяни - студенти, хлопці та дівчата, літні люди, гуртом розлупували та розбирали бруківку, тягали важкі мішки з камінням до барикад, рубали та носили дрова до польових кухонь, варили їсти, роздавали замерзлим чай, канапки, працювали як мурашки, кожен робив свою безкорисну роботу на благо Майдану. По місту багато добрих людей ходили з національними прапорами та стрічками, співали українських пісень. Таксисти, якщо ти казав, що з Майдану або їдеш на Майдан, особливо бійців сотень, везли безкоштовно, інколи брали лишень плату за бензин. До 20 січня я бігав щодня на Майдан, пробираючись в пізній час назад до себе на Нивки. Це вже потім, пізніше, хлопці на Нивках організували місцевий штаб самооборони в приміщенні кінотеатру… Але тоді…
Мєнти, за наказом «зверху», не справляючись з майданівцями фізично, вдавалися до різних хитрощів. З самого початку чесні люди чіпляли оголошення про допомогу хто чим міг : хто прав речі, хто давав притулок, хто пускав хлопців бодай помитися в гарячій воді. Одного разу, наші хлопці пішли на таку квартиру по оголошенню покупатися, не перевіривши як слід що до чого. У тій квартирі їх «люб’язно» зустріли «манти». «Електрика» потім відпустили «на підписку», а доля Сергія мені до цього часу не відома, бо йому підкинули зброю. Якось по телевізору знайшов передачу про їх затримання. Покидьки.
ID:
677683
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 12.07.2016 22:38:54
© дата внесення змiн: 12.07.2016 22:38:54
автор: kriwoy
Вкажіть причину вашої скарги
|
