Присвячую тому, хто придумує у віршах і втілює в життя неймовірно красиве кохання...
Як тільки скажеш:
Все. Ніколи більше
Не закохаюся.
Бо серце
Закам'яніло вже.
Та й сили вже нема
Злетіти
Й тіло вже не те,
Що в юності -
Красиве, пружне.
Тепер воно нагадує: стара,
Стара ти вже,
Кохання - молодим...
Й тоді, коли себе
Переконаєш в цьому
І не залишиться
ні йоти коливання,
А на поверхні серця кам'яного
Як гасло вже вкарбоване
"Ніколи"
І ти вже дивишся у вічність,
В цю хвилину
Ти ще не знаєш,
Що стоіш
У центрі кола,
Охопленого полум'ям кохання,
Яке повільно звужується,
Й ти
не зможеш вийти.
Й раптом запалаєш,
Дивуючись самій собі
Й не вірячи у те, що сталось.
Дарма боротися. Лишається
Лиш підкоритися тій силі життєдайній
І розчинитися, віддавшись насолоді
Горіння.
Бо Творець
Не терпить цього світу без любові.
Він є Любов.
В коханні смисл життя,
його вершина.
І людині жодній
Ніколи не під силу це змінити.