Можливо сьогодні ти спиш не сушивши волосся,
Ховаючи в ньому останні промені сонця.
Це все так прекрасно, якби лиш мені не здалося,
Що променням варто втекти крізь відкриті віконця.
Туди куди літо відносить нездійснені плани.
Подалі від стресу, спокус і брудного обману,
Крізь примхи журби й непідвладні нікому омани,
Де кожне бажання лікують мов колоту рану.
Та промені й далі оманливо в локонах тліють.
Немає кому розігнать їх грайливий танок.
Ти надто далеко, та я у віршах не посмію
Забути про те, в що уже закохався разок.