Кілька років потому, засинаючи у своїх (все ще окремих) ліжках,
Ми відшукаємо справді дієвий спосіб зі всім миритись.
Нині ж тримаємось на соціальних мережах та міжсезонних знижках,
Гріючи в серці все те, за що необхідно битись.
Поки я на великій дорозі шукаю Чіпкову правду,
Ти не знаходиш її у нудних лекційних конспектах.
Хто його знає, мила, якщо ти колись та й отримаєш владу,
Може, і ти перейменовуватимеш проспекти.
Небо Лаосу заслали гарячі тропічні хмари,
Мучуся, чортихаюсь, але виходжу на попелясту трасу.
Пасу свої міркування у тиші, утихомирюю внутрішні чвари,
співаю волелюбиві пісні Тризубого Стаса.
Снишся мені небагато, але своєчасно та влучно,
Це як інтимні листи без необхідності відповідати.
Сни та любов - єдині речі, в яких залишатися учнем
Ніколи не соромно і необхідно, щоб не згасати.
Музика та щоденник рятують від перевтоми,
Пісня - це друг, якого береш із собою без остраху зради.
Сплю у наметі - ілюзії власного дому,
Харчуюсь солодким рисом, яблуками та виноградом.
Дихай львівським повітрям, чекай на мене з дощами,
Я повернусь, як і було обіцяно, наприкінці літа.
Перевіряй свою пошту, звіряйся із найтеплішими снами,
Тільки не переводь годинника мрій, моя Дольче Віто.
P.S. Речі, на які варто чекати - це ті ж речі, які просто неможливо забути.
