Літо підкралося тихо - буяє земля,
Морок зелений пряде свої дивні полотна,
Тиша довкола, довкола зелена пітьма,
Сонна, лінива, мов кішка гладка безтурботна.
Млосний жасмин відкидає мереживну тінь,
Ледь прохолодну, м*яку, переплетену з співом
Райських пташок, що сховались в тумані цвітінь,
Своїм чарівним й нехитрим захоплені ділом.
Й сам перетворююсь в дикий заквітчаний сад:
Серце розірване лезами диво-піона,
Десь по хребту так повільно повзе виноград,
Небо закрили повіки - горіхова крона.
В купелі трав потопає зомліла душа,
Там, хоч хай трохи, від буднів цупких відпочине,
Доки не стліє зелена тендітна краса
І з журавлями у вирій ключем не полине.
Арлекін відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
А тут у мене подвійна радість, бо це не тільки дуже приємні слова, а й двадцятий перегляд! Нарешті я знову взявся за пере, після довгої екзаменаційної перерви.) Дякую дуже за теплі слова!
Приємно доторкнутися до справжньої поезії! 
Вірш дихає, а тому - захоплює свідомість читача своєю живою магією! 
Нарешті я знову взявся за пере, після довгої екзаменаційної перерви.) Дякую дуже за теплі слова! 
