Боюсь, мій друже, це вже назавжди.
Ти знов крізь скло до мене розмовляєш.
Раніше ти рідчиш ходив сюди,
Я знаю все, про що ти уявляєш.
Я у твоїй душі, як в домі поселився,
І не повіриш, але я з тобою ріс.
І бачив коли ти радів, чи злився,
Чи задирав до неба гордо ніс.
Я бачив,як ти починав читати,
Мій голос справді - це твої думки.
Є дещо, що ти маєш пам'ятати:
ЩО МИ З ТОБОЮ РАЗОМ НАВІКИ!
Ну годі, досить,
Вже робити вигляд,
Що ти нічого ще не зрозумів.
Я знаю досі
твій відвертий погляд,
Який я ще змінити не зумів.
Мені здається, що ти десь таки нещасний,
Мені здається, що ти десь таки програв.
Я згоден, що не все тобі підвласно,
Але відверто- щось ти не додав.
Я можу Сам усе змінити.
Пусти мене на день, хоч, до керма
Я зможу щиро, як і ти, любити,
І день прожити справді недарма.
Пробач мій норов, мій безцінний друже,
Хоч лірику розводити - парафія твоя,
Я буду знов чекати тебе дуже,
Завжди з тобою.
Твій Таємний Я
Т.І.
